Передчуття невідворотного

Я вмираю. По троху час від часу тіло повідомляє мене про якісь неполадки в тому чи іншому органі.. З кожним роком виходжу з ладу все більше і більше.
Ніщо не вічне.
Чую біль в лівій нижній долі легені. Це спадковість. Моє поламане молоде тіло.
Неначе ліміт давно використано і я не маю права дозволити собі більше.
Зір падає, але я вже вмію настроювати очі для вивчання листя на великій відстані. Аби він тільки не погіршився ще більше. Я хочу бачити небо на дзеркалі води.
Всі ми зійдемо у молочну ріку.
Німіють пальці рук, я запинаюсь, чіпляюсь за клавіші фортепіано. Я не можу так грати, мене ніхто не навчив грати гнучкими паличками. Але я вже майже вмію контролювати свій кровообіг, щось наче виходить.
Болить голова, вічно болить голова. Біль шепочеться під черепною коробкою, немов зніяковілий від своєї присутності. Та нічого, за всі ці роки я вже не помічаю. Більше болить, коли я відмовляюся від своїх здібностей, коли закриваюся і світ затихає для мене. І сили покидають.
У свій час Мара підріже кожну нитку
Болить десь там, де має знаходитись душа. Її не навчили радіти без думки про смуток, споглядати життя, не очікуючи його тління. Вона болить і тішиться залишками насолоди в спокої. Вона вже звикла чекати.
Є ще один недуг. Важко передбачити, коли саме відбудеться рецидив, та коли помічено запалення - вже пізно. Починається все з очей. Недуг найперше проявляється в відстороненому, але усвідомленому погляді і блиску очей. Невідомо як поведе себе психіка під впливом недугу.
Відчай. Не зрозуміло чи довго зможу протриматися в цьому змаганні з виграшем рівним програшу. Де є право лише обрати протяжність і кількість турів. Суперник завжди один і завжди на крок попереду.
Йти, коли вже не має сил, боротися, коли вже не має ніякого сенсу. Цікавість. Чи зможу, скільки часу знадобиться, як швидко припиню спроби. Вперед, бо позаду ми вже були.
Втома. Постійне повернення до пошуку сенсу, прикраси, розради в цьому блуканні. Спроби зробити все не таким, яким воно було. Робити вигляд, що не знаєш як воно буде в кінці.
Вичавити з життя все до краплини, поки руки ще хочуть рухатися, поки є бажання збирати молоко з трави. Впертість. Нізащо не дозволяти маятнику затриматися за якійсь зі сторін. Далі по межі. Туди, куди можна заходити лише з чистими намірами, де вчать мандрувати по вітру.
Я вмираю. Я чахну від хвороби, що сповнює мене силою. Вона тримається на моїх здібностях.